Махабхарата – енциклопедія давньоіндійського життя

By Admin on April 14, 2017

тут має бути цитатою з Рамаяни

Махабхарата і Рамаяна – визначні памятки індійського епосу

Махабхарата (буквальний переклад – підтримуючий воїн) – велика оповідь про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами – Пандавами і Кауравами. Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного переказу – смріті. Складається з 100 тисяч двовіршів (шлок), розподілених на 18 книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В’яси і Сауті.

Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з’являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.

Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них – Санкх’я і Йога. У Махабхараті поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи).

Структура та ієрархія

Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: „Книга Санатсуджати” (5 книга), „Бхагавадгіта” (6 книга), „Мокшадхарма” (12 книга), „Анугіта” (14 книга). У світовій літературі немає книги більш обширної. Не море – цілий океан поезії: 200 000 віршованих рядків, майже 16 Гомерівський „Іліад”.

Філософія та зміст епосу

По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати – 5 Пандавів і 100 Кауравів. Одна в битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різношерстих племен. Благородні Пандави були і до цього часу залишають народними улюбленцями. Каурави, серед яких також немало було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися – спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва – на фоні великих пристрастей.

Невідомі майстри пера, давнини..

Древні автори славилися вмінням описувати битви. „Махабхарата” тут не виключення. Не розділи – цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканими поєдинками.

Я став Смертю, руйнівником світів.

Цитата з епосу яка знайома багатьом навіть не занйомим з епосом. ЇЇ використав у своїй промові "батько" амерканської атомної бомби. Дісно сцени боїв дуже детально описують сучасну зброю масосового ураження. І у вчених та й звичайного люду постає часто питання, звідки такі знання мали древні..

"Тогда… могучий Пандава… совершил… высочайший обряд очищения и начал показывать небесное оружие, которое вручили ему боги… Сияющий Каунтея мощными руками пустил в ход одно за другим все чудесное оружие. Едва он привел в действие оружие небес, Земля подалась под его ногами и задрожала вместе с деревьями, взволновались реки и великий хранитель вод [океан], раскололись скалы. Не дул больше ветер, померкло [светило], льющее тысячи лучей, погас огонь... Обитатели земных недр в страхе выбрались наружу и окружили Пандаву… Опаленные [огнем небесного] оружия, смиренно сложив ладони и прикрывая лица, они, дрожа, молили [о пощаде]".
/"Махабхарата"/

Поетична майстерність безвісних авторів „Махабхарати” досягло не бувалої і майже абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той факт, що, починаючи з ХІХ століття, ряд сюжетів вставних поем древньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів. Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті – кращий тому доказ.

„Махабхарата” віршована енциклопедія Древності!

„Махабхарата” – не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на „Бхагавадгіті” („Божественна пісня”) – філософській поемі, вкрапленої в епос і акумулювавшій в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету. Окрім цього „Махабхарата” містить у собі докладну інформацію про побут і звичаї древніх індійських народів. Через неї можна довідатися про релігійні традиції тих часів, про військові об лаштунки, домашні обереги, традиції жінок і чоловіків тощо. Доблесть, Любов і Мудрість – три головні кити, на яких стоїть „Махабхарата”. А це, погодьтеся, опора самого життя.

Рамаяна: Історія принца..

Епічна поема «Рамаяна» — твір індійського народу. Вона була створена в IV столітті до нашої ери. Автор поеми невідомий. Ймовірно, кілька поколінь народних розповідачів казок діяли цей епос. У «Рамаяні» зображуються подвиги Рами — міфічного царевича, викрадення його дружини Сіти царем злих демонів Раваною, звільнення Сіти, її відхід з життя, подвижництво Рами і його піднесення на небо.

Цікавий образ оповідача поеми: це святий подвижник по імені Вальмики. Він шукає героя, що був би самим відважним і доброчесним, красивим і мудрим. Оповідач схиляється до того, щоб зробити героєм своєї поеми царевича Раму, що відповідає всім цим вимогам. Такий зачин «Рамаяни». В образі Рами можна знайти риси типового героя древнього епосу. Він улюблений син старого царя і спадкоємець престолу. У молодому віці Рама встиг зробити ряд подвигів: захистив обитель старого подвижника від злих демонів, зумів підняти чарівний лук бога Шиви і натягнути його тятиву.

Сюжети краще Боллівуда

Типові і сюжетні повороти «Рамаяни»: гідному спадкоємцю заважає зійти на престол зла мачуха, що хоче побачити царем власного сина Бхарату. Не суперечачи волі батька, Рама, супроводжуваний своїм братом Лакшманою, відправився у вигнання. Народ проводжав свого улюбленця. Таким чином, Рама виявляє риси ідеального епічного героя: він слухняний волі батька, сполучає в собі мужність і стриманість. Читач переймається глибокою повагою до царевича, що вибрав добровільне вигнання. Умер старий цар. Бхарата, впевнений у тому, що право на трон усе-таки належить Рамі, відправився на пошуки царевича. Свято поважаючий волю батька, Рама відмовився повернутися раніше призначеного терміну, рівним чотирнадцяти рокам. У вигнанні царевич не був бездіяльним. Він продовжував робити подвиги. Владика ракшасоі-демонів Равана, що втратив у битві з Рамою своє військо, вирішив помститися царевичу і викрав його дружину — прекрасну Сіту. На думку Равані, ця втрата повинна була погубити ненависного йому Раму.

Автор «Рамаяни» зробив ланцюг подвигів царевича основною канвою свого оповідання. Рама і Лакшмана відправилися на пошуки Сіти. До них приєднався ще один чарівний герой — цар мавп Сугріва. Союзні війська людей і мавп осадили місто, у якому сховався Равана. Ця частина поеми складає найбільший інтерес. Читач, здається, сам знаходиться серед тих, хто осаджує Ланок.

Рама запропонував супротивнику добровільно здатися і повернути прекрасну Сіту, обіцяючи за це пощадити місто і самого Равану. Але владика рішуче відмовився. Почалася жахаюча битва, що не вщухала навіть уночі. Земля наситилася кров’ю, купи трупів оточували Ланку. Рама і його брат Лакшмана були важко поранені чарівними стрілами, і тільки допомога володаря птахів повернула їх до життя. Царевич Рама зійшовся в двобої з владикою ракшасів Раваною і убив його, після чого у світі запанували спокій і світ. Рама разом з коханою дружиною Сітою і Лакшманою повернувся додому після чотирнадцятилітнього вигнання і зійшов на царство.

«Рамаяна» як приклад життя поданий предками.

«Рамаяна» — типовий приклад епічної поеми. У ній є і подвиги, і викрадення, і кровопролитні битви, і чудеса. Рама протягом тисячоріч залишається улюбленим героєм індійців, а також жителів Лаосу, Непалу й інших країн Азії. Образ славного царевича використовується в поетичних і музичних добутках, в утворах народного декоративно-прикладного мистецтва. Як і багато героїв епічних народних поем, Рама — приклад для наслідування, що втілив кращі риси національного характеру. Отже, Рама — герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми.

індійців. У селах брахмани речитативом переказують її. Рама — герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.


  1. Якщо сяйво тисячі сонць спалахнуло б в небі, це було б подібно блиску Всемогутнього
  2. Я став Смертю, руйнівником світів.
  3. /Махабхарата/

Вгору